Ендометріоз сечового міхура — це рідкісне захворювання. Діагностується воно тільки у жінок через особливості фізіології організму. Патологія починає свій розвиток з аномального розростання тканин матки, які вражають сусідні органи.
Поняття ендометріозу
Ендометрій являє собою слизову оболонку, що вистилає порожнину матки зсередини. Щомісяця його елементи відшаровуються і виходять з організму при менструації. Після закінчення менструації поновлюється зростання ендометріальних клітин, який триває до початку наступного циклу. Це нормальний процес, що повторюється — фізіологічна гіпертрофія ендометрія. Якщо місячні не наступають, ріст клітин слизової оболонки не припиняється. Дане явище називається гіперплазією.
Серед причин посиленого зростання і проростання ендометріальних клітин лікарі виділяють наступні:
- гормональний дисбаланс;
- дисфункція яєчників;
- цукровий діабет;
- запальні процеси статевих органів;
- часті аборти в анамнезі.
Розрізняють генітальний ендометріоз з ураженням статевих органів і екстрагенітальний. У другому випадку в патологічний процес втягуються сусідні органи, в тому числі і сечовий міхур.
Причини розвитку хвороби
Сечовий міхур розташовується в малому тазу і грає важливу роль в процесі виведення урини з організму. Порушення його функцій несприятливо відбивається на життєдіяльності людини. Оскільки міхур знаходиться в безпосередній близькості від матки, екстрагенітальний ендометріоз вражає його в першу чергу.
Захворювання найчастіше діагностується у жінок, чий вік варіюється від 18 до 45 років. Лікарі пояснюють це гормональним фактором. Поза цими вікових рамок ендометріоз виявляється у 5% пацієнток.
У медичній літературі розглядається кілька гіпотез виникнення хвороби:
У більшості випадків захворювання розвивається в результаті гормонального дисбалансу, погіршення імунітету, а також на тлі запальних процесів в органах сечостатевої системи. Не можна забувати і про спадкової схильності.
Симптоматика
В першу чергу лікарі відзначають тривалий і постійно прогресуючий перебіг ендометріозу сечового міхура. Відносний його регрес можливий тільки при настанні менопаузи, коли гормони практично перестають впливати на жіночий організм.
Одним з характерних ознак патології вважається біль. Її інтенсивність посилюється за 2-3 дні до дати передбачуваної менструації, а вщухає тільки після закінчення місячних. При тяжкому перебігу хвороби подібний дискомфорт зберігається тривалий час, а купується тільки за допомогою сильнодіючих лікарських засобів.
Сечовий міхур може збільшуватися в розмірах, надаючи при цьому тиск на сусідні органи. Зміна його розміру також безпосередньо залежить від фази менструального циклу. Для ендометріозу характерні і інші симптоми ураження сечовидільної системи:
- наявність домішок крові в урине, її помутніння;
- болю в області органів малого тазу, які мають постійний характер;
- нетримання сечі;
- виникнення набряків нижніх кінцівок.
За кілька діб до менструації сеча може міняти свій колір на червоний, оскільки ендометрій в міхурі схильний до впливу статевих гормонів.
Методи діагностики
При появі характерних для ендометріозу сечового міхура симптомів необхідно звернутися до лікаря. В ході діагностики важлива роль відводиться вивченню анамнезу пацієнтки. Фахівцю необхідно виключити спадковий характер патології, дізнатися про перенесені хвороби і травми. Також важливо звернути увагу на супутні проблеми у статевій сфері.
Велике значення в ході обстеження відводиться:
- станом репродуктивної системи жінки;
- кількості пологів і перенесених абортів;
- тривалості і частоті менструацій;
- перенесеним гінекологічним операціям.
Проведення лабораторної діагностики дозволяє виявити наявність кровотеч і запальних процесів в органі. Дослідження аналізу сечі допомагає оцінити стан сечовидільної системи.
З інструментальних методів діагностики найбільшою інформативністю володіє цистоскопія. Процедура здійснюється із застосуванням однойменного пристрою, який вводиться через сечовипускальний канал. Цистоскопія дозволяє визначити характер і ступінь ураження. Дана маніпуляція болюча, тому проводиться із застосуванням загального наркозу і тільки в умовах стаціонару.
Терапія
Після підтвердження попереднього діагнозу лікар призначає лікування. Воно може носити консервативний або хірургічний характер. Вибір терапевтичної тактики залишається за лікарем. При цьому фахівець повинен враховувати наступні фактори:
- планування пацієнткою вагітності в майбутньому;
- її вік;
- наявність передаються статевим шляхом і вогнищ запалення;
- стадія захворювання і ступінь тяжкості.
Консервативне лікування ендометріозу передбачає застосування гормональних засобів: гонадорелін, прогестагенів і оральних контрацептивів. Така терапія призводить до позитивної динаміки у жінок, які ще не досягли періоду менопаузи. Тривалість використання ліків і їх дозування визначає лікар. Найчастіше курс прийому обмежується 3 місяцями. Можливо кілька різних курсів лікарської терапії, між якими обов’язково робиться перерва.
До хірургічного втручання вдаються при тяжкому перебігу ендометріозу, коли патологічний процес захопив більшу площу сечового міхура. В ході операції проводиться резекція або видалення частини органу. Після втручання пацієнтці показаний прийом гормональних засобів. Такий підхід допомагає не тільки скоротити відновний період, а й попередити повторне розвиток хвороби.
Можливі ускладнення
Ендометріоз — це небезпечне захворювання, яке потребує своєчасного і якісного лікування. Інакше збільшується ймовірність появи ускладнень. Серед них найбільшу небезпеку становить спайковий процес в органах малого таза. Захворювання може призвести до формування кістозних утворень в яєчниках. Подібне ускладнення призводить до таких наслідків, як безпліддя.
Ендометріоз часто впливає на психоемоційний стан жінки. Через постійне дискомфорту і болів вона стає дратівливою і нервовою, страждає якість її життя. У рідкісних випадках патологія сприяє розвитку осередків зі злоякісним елементами.
Профілактика
Щоб попередити розвиток ендометріозу сечового міхура, лікарі радять дотримуватися наступних рекомендацій:
На ранніх стадіях виявити ендометріоз досить важко. Захворювання найчастіше виявляють випадково при профілактичному огляді. Щоб не запустити хворобу, жінкам репродуктивного віку двічі на рік рекомендується огляд гінеколога.