Основа гарної терапії полягає в правильному зборі анамнезу, а також професійному і повному обстеженні пацієнта. При прогресуючих лор-захворюваннях необхідно обстежити пацієнта максимально швидко, оскільки потрібно терміново приступити до локалізації та ліквідації запального процесу. Діагностика гаймориту — що вона повинна в себе включати, і що повинен знати пацієнт?
Анатомія носових пазух
Гайморитом називають синусит, при якому локалізація запалення вийшла за межі носових ходів і впритул заповнила верхньощелепні пазухи (лобові і гайморові). Перші розташовані безпосередньо за носом і впритул прилягають до м’яких тканин черепної коробки. Гайморові ж пазухи розпластані по крилах носа. До речі, гайморитом прийнято називати запалення верхньощелепних пазух, хоча офіційно при локалізації запалення в лобових пазухах захворювання має назву В «фронтітВ». Деякі фахівці відзначають його як окремий випадок гаймориту.
У нормі верхньощелепні пазухи заповнені повітрям, але при запаленні тут накопичується слиз і токсини (продукти життєдіяльності бактерій). Розрізняють двосторонній або односторонній гайморит — в залежності від локалізації та охоплення запального процесу. Гайморова пазуха має суміжні стінки з порожниною носа і рота і орбітою.
Симптоми гаймориту
Розрізняють гострий і хронічний процес:
Рентгенограма
Традиційно рентгенограма вважається одним з найбільш популярних діагностичних методів при підозрі на гайморит. Бажано зробити кілька знімків, щоб з’ясувати локалізацію запалення гайморових пазух в кількох проекціях. На знімках заповнені гноєм гайморові пазухи виділяються темною плямою. 
Є і більш досконалий метод проведення рентгенографії для хворих на гайморит — з введенням контрастної речовини на основі йоду. Для цього лікар вводить контрастну речовину в гайморову пазуху після того, як спеціальним чином укладе пацієнта. Попередньо пазухи пунктируются і промиваються. Після введення контрасту пацієнт повинен спеціальним чином похитати головою з боку в бік, щоб речовина повністю заповнило досліджувані пазухи.
Комп’ютерна томографія
Це сучасний метод дослідження, при якому спеціальна апаратура робить кілька знімків носових пазух як би в розрізі. Це дозволить фахівцеві зрозуміти, що саме в них відбувається, ніж вони заповнені, а значить, дасть більше можливостей для призначення правильної терапії.
МРТ
Магнітно-резонансна томографія дуже нагадує КТ, але в той же час говорити про ідентичність цих діагностичних методів не можна. КТ краще досліджує кісткові, тверді структури і тканини, а на МРТ можна краще виявити патології в м’яких тканинах. Оскільки досліджувати необхідно порожнину верхньощелепні пазухи (а їх вміст — це слиз), то і МРТ в такому випадку буде краще.
Як і у випадку з рентгеном, МРТ нерідко проводять з контрастом. Для цього контрастну речовину вводять пацієнтові в вену, і через кілька хвилин можна приступити до обстеження. Контраст немов В «подсвечіваетВ» все контури, тим самим роблячи знімки більш чіткими і зрозумілими для усвідомлення картини захворювання.
Лабораторна діагностика гаймориту
В першу чергу до лабораторних методів діагностики відносять аналізи крові і сечі, хоча при гаймориті вони вважаються малоінформативними. Єдине, що буде цікавити отоларинголога — це показники ШОЕ і РОЕ, а також лейкоцити. При явній клінічній картині гаймориту аналіз крові в будь-якому випадку покаже перебіг запального процесу в організмі. Але аналіз крові може бути інформативний, наприклад, після закінчення курсу лікування, щоб переконатися в його ефективності. По одному тільки цього аналізу діагноз В «гайморітВ» не ставлять.
Чим буде корисний результат? Він покаже, який саме патоген привів до розвитку запального процесу, а також чи є у нього резистентність на різні групи антибіотиків. Таким чином, лікар пропише пацієнтові не стандартні антибактеріальні засоби, а саме ті препарати, які будуть корисні в даному конкретному випадку. До речі, даний метод намагаються не застосовувати у дітей дошкільного віку.
Щоб з’ясувати тип патогена, що став причиною захворювання, можна здати аналіз на посів з носа. В цьому випадку пацієнту засовує в ніс паличку з ватяним наконечником і відправляють цей склад на дослідження. Як правило, при повторному захворюванні даний аналіз вже не потрібно, оскільки в переважній більшості випадків виходять з того, що це одна і та бактерія, яка за сприятливих для неї умовах початку активізуватися.
Корисно буде і направити пацієнта на здачу аналізів крові на різні інфекції і патології — починаючи від імунодефіциту і гонореї і закінчуючи червоний вовчак. Можливо, саме цим пояснюється зниження імунітету, і при ігноруванні первинної інфекції вилікувати гайморит буде дуже складно. Як мінімум отоларинголог повинен враховувати цей аспект при призначенні терапевтичної схеми. Найскладнішими вважаються випадки, коли у пацієнта є аутоімунні захворювання, при яких сподіватися на власний резерв захисних сил не доводиться.
Інші методи діагностики
Є й інші методи діагностики гаймориту. Деяких з них фахівці називають дуже перспективними. До них можна віднести термографію. Для його проведення апарат, в якому в якості основи дослідження використано тепловізор, направляється на обличчя людини. Оскільки кожен предмет відображає інфрачервоні промені, то можна відстежити локалізацію і інтенсивність процесу в різних ділянках верхньощелепних пазух.
- До відносно простим методам діагностики відносять риноскопию. Це не що інше, як огляд носової порожнини за допомогою підсвічування і нескладних інструментів: у дорослих — носорасшірітеля (металеве носове дзеркало, в тому числі з довгими стулками для огляду більш далеких ділянок), у дітей — вушної воронки відповідного діаметру.
- Ще один маловідомий спосіб діагностики гаймориту відносять діафаноскопію. У цьому випадку використовується Діафаноскоп — прилад у вигляді витягнутої трубки з сильним ліхтариком на кінці. Цю трубку отоларинголог засовує пацієнту в рот, потім хворий затискає її губами. У здорової людини на обличчі проступають симетричні плями, які видно навіть йому, а не тільки лікаря. У хворого ж світло проступає лише в тих ділянках, що не заповнені ексудатом. Цей метод вважається найбільш інформативним при односторонньому гаймориті. Складність полягає в тому, що дослідження необхідно проводити в темній кімнаті із зеленим підсвічуванням, і не кожен медичний заклад може похвалитися окремим приміщенням для такої діагностики.
Також хворому можуть досліджувати дихальну і нюхову функцію носа. У першому випадку хворий по черзі затискає кожну ніздрю і намагається видихнути з іншого. Як правило, при гаймориті це зробити важко. Щоб зрозуміти, наскільки добре функціонує нюх, пацієнту пропонують понюхати рідини з різними запахами — оцет, нашатирний спирт.
Загрузка...
