Зовнішній дифузний отит — це запалення зовнішнього слухового проходу, який включає косно-хрящової канал, що з’єднує зовнішнє і середнє вухо. Він охоплює вушну раковину і хід до барабанної перетинки. Довжина зовнішньої слуховий трубки в середньому 26 см, діаметр не більше 7 мм. Дифузне запалення не має чіткої локалізації, воно поширюється по всьому зовнішньому юшку.
Гострий дифузний отит частіше розвивається у дітей.
Причини розвитку хвороби
Основна причина гострого дифузного зовнішнього отиту — впровадження інфекційного агента. Захворювання викликають такі представники патогенної мікрофлори:
- стрептококи групи А;
- стафілококи;
- грибкова мікрофлора.
З усіх випадків захворювання 90% викликані патогенними мікроорганізмами. Причиною розвитку отиту можуть бути алергічні агенти.
Мікроби проникають в вухо при незначному травматизм шкіри та слизової — подряпини, ранки, расчеси, порізи. Інфекція приєднується після термічних або хімічних опіків.
До запального процесу може призвести потрапляння води в слуховий прохід. Вона змінює кислотність pH-середовища, що знижує місцевий імунітет і сприяє розмноженню бактеріальної мікрофлори.
Дифузний отит прогресує під дією таких факторів:
- дерматити — запалення шкіри;
- екзема — свербіж, лущення і гнійники епітелію;
- звуження слухової трубки;
- середній отит хронічної форми з постійними нагноєннями.
У механізмі зародження хвороби бере участь такий фактор, як зниження імунітету і патології ендокринної системи — цукровий діабет, порушення вуглеводного обміну. Зовнішній отит дифузійної форми може бути ускладненням грипу і респіраторних інфекцій.
Клінічна картина хвороби
Зовнішній дифузний отит буває гострий і хронічний. Патологічний процес зароджується в хрящової тканини. Потім поширюється на барабанну перетинку і кістка. Об’єктивно спостерігається звуження слухового проходу. 
Дифузне запалення завжди проявляється інтенсивністю симптомів:
- вушний біль;
- набряклість і гіперемія слизової;
- закладеність слухового проходу;
- зниження слуху;
- продукування гнійного ексудату;
- температура тіла нормальна або підвищена до субфебрильних значень (37-375C).
При натисканні на козелок — хрящової виступ в передній частині зовнішнього вуха, відчувається інфільтрація. Також ущільнюються стінки слухової трубки. Больові відчуття носять постійний або епізодичний характер.
Захворювання супроводжується сильним свербінням.
При ускладненому гострому дифузному зовнішньому отиті відзначаються висипання у вигляді геморагічних бульбашок, що містять рідину з домішками крові і гною. Відбувається активне злущування епітелію, що супроводжується гнильним запахом. При супутніх гострих інфекціях (дифтерія) в слуховому проході утворюються важко відокремлюються фібринові плівки. При залученні в патологічний процес барабанної перетинки з вуха виділяється прозора рідина. Сама мембрана гіперемована.
При картині хронічного запалення ознаки хвороби згладжені. Фіксується інфільтрат барабанної перетинки і ущільнення слизової слуховий трубки.
Якщо приєдналася грибкова інфекція, то слизова і шкіра червоніють і покриваються лускатим епітелієм.
Діагностика
Визначення захворювання не складає труднощів. Діагноз ставиться на основі скарг пацієнта і огляду отоларингологом патологічного вогнища. 
Лікар проводить отоскопію — інструментальний огляд органів слуху. Якщо уражено одне вухо, то дослідження починають зі здорового органу, а потім роблять порівняльну характеристику. На дослідженні оцінюють:
- ступінь гіперемії слизової;
- вираженість набряклості;
- вид вушної раковини, наявність новоутворень або дефектів;
- кількість і характер ексудату.
Також проводять пальпацію, визначають ступінь інфільтрації м’яких тканин і ступінь хворобливості. Промацують лімфатичні вузли.
З лабораторних методів роблять посів і визначають вид мікрофлори і її чутливість до антибіотиків.
Методи лікування хвороби
Симптоми і лікування отиту дифузійної форми залежить від ступеня та площі ураження, вираженості ознак захворювання. Важливо підтримувати фізіологічний захисний бар’єр шкіри. 
Першорядні завдання лікування — знищення бактеріальної інфекції і усунення запального процесу. Потім закріплюють отриманий результат і створюють умови для швидкого відновлення.
Місцеве застосовують турунди (ватяні або марлеві тампони) з антибактеріальними розчинами:
- амоксицилін;
- цефтриаксон;
- ампіцилін;
- Цефуроксим.
При вираженому набряку призначають гормональні краплі або мазі в вухо (глюкокортикоїди):
- Софрадекс — комбіноване гормональний засіб, у складі якого два антибіотики. Препарат усуває дискомфорт у вусі, печіння шкіри і слизової, болю.
- Полідекса — гормон з антимікробними засобами в складі. Має протизапальну і антибактеріальну дію.
- Дексон — усуває запальний процес, вбиває бактерії.
- Беклометазон — знімає запалення, знижує чутливість тканин, зупиняє продукування гнійного ексудату.
При наявності грибкової інфекції показані сульфаніламіди:
- синтоміцин;
- бісептол;
- сульфадіазин;
- Сульфален.
Для санації слухового проходу, виведення гнійного ексудату, згустків слизу вуха промивають антисептичними і дезінфікуючими розчинами. Показано застосування розчинів Фурациліну (005%) або борної кислоти (3%). Препарати мають знезаражувальною активністю, безперешкодно накопичуються в шкірі та слизовій з високою концентрацією мікробів. Ліки готують самостійно, перед застосуванням підігрівають до температури тіла. 
Для купірування свербіння призначають білу ртутну мазь. Це антисептик, який знижує вплив патогенної мікрофлори, знімає роздратування тканин.
Ефективним заспокійливим, відволікаючим і знеболюючим засобом є 1% Ментол (масло). при нанесенні на запалену поверхню з’являється легке відчуття холоду. Володіє слабким знезаражувальним дією.
Якщо на шкірі навколо вушної раковини є висипання, її змащують такими препаратами місцевого призначення:
- Діамантовий зелений.
- Металевий синій.
- Нітрат срібла.
На тлі змін реактивності організму підвищується чутливість. При дифузному отиті зовнішнього вуха призначають антигістамінні засоби:
- димедрол;
- кларитин;
- тавегіл;
- Пипольфен.
При хронічному перебігу хвороби на тлі стафілококової флори отит лікують за допомогою таких засобів:
- Антифагин — мікробна субстанція з агресивною дією, отримана з високотоксичних бактерій.
- Анатоксин — проведений з токсинів, стимулює вироблення антитіл.
- Вакцини.
- При виявленні синьогнійної палички застосовують емульсію Поліміксину — антибіотик обмеженого спектра дії, який впливає тільки на грамнегативну мікрофлору.
Профілактичні заходи
Специфічної профілактики зовнішнього отиту не буває. Можна тільки запобігти поширенню інфекції від хворої до здорової людини. Пацієнту заборонено самостійно проводити очищення слухового ходу від гнійного ексудату. Це може привести до травматизму барабанної перетинки і погіршення ситуації, а також до інфікування сусідніх органів. 
Для перешкоди поширення бактерій в навколишньому середовищі пацієнт повинен виконувати такі дії:
- перед прийомом душу або ванни в вушні проходи необхідно закопувати розчини з кислою pH-середовищем;
- використовувати беруші під час купання;
- шкіру вуха необхідно просушувати феном (теплим потоком повітря).
До профілактичних заходів у дітей можна віднести своєчасне і адекватне лікування хронічних інфекційних вогнищ і респіраторних захворювань — ринітів, синуситів, тонзилітів, фарингітів, грипу.
Дифузний отит завжди має успішний результат і не є небезпечним для здоров’я в цілому. При адекватному лікуванні болю у вусі, і інші симптоми затихають на 2-5 день. Повне одужання настає через 1-15 тижні. Ускладнення бувають вкрай рідко у вигляді запалення середнього вуха, абсцесу на шкірі, лімфаденіту. Найбільш небезпечний наслідок хвороби — формування злоякісного зовнішнього отиту. В цьому випадку хворого госпіталізують і призначають посилену терапію.
Загрузка...
