Хвороби вуха: симптоми, лікування і профілактика

За допомогою слухового аналізатора люди можуть сприймати звукові сигнали навколишнього середовища і виробляти відповідні поведінкові реакції. Вухо людини має складну будову. Воно складається з трьох відділів: зовнішнього, середнього і внутрішнього. Зовнішнє вухо забезпечує вловлювання і концентрацію звуків, виконує захисну функцію. Середнє — підсилює і передає звуки на овальне вікно внутрішнього вуха, в якому здійснюється перетворення енергії звукових хвиль в нервові імпульси. В кінцевому відділі органу — внутрішньому — знаходиться вестибулярний апарат, який відповідає за рівновагу і почуття положення тіла в просторі.

Класифікація хвороб

Залежно від ураженого відділу органани хвороби ухаВ поділяються на хвороби зовнішнього, середнього і внутрішнього вуха. За етіологією розрізняють інфекційні та неінфекційні захворювання. Причинами неінфекційних патологій виступають генетично обумовлені анатомічні особливості і травми. Інфекційні захворювання вуха класифікують в залежності від типу збудника. Вони бувають вірусними, бактеріальними та грибковими.
Залежно від характеру перебігу хвороби вуха виділяють гострі та хронічні патології. При гострому захворюванні симптоми розвиваються швидко і в більшості випадків мають системний характер. Хронічні хвороби ушейВ є наслідком неправильного лікування гострих патологій . Вони відрізняються стертими симптомами і можуть при зниженні імунітету переходити в гостру форму.

Захворювання зовнішнього вуха

Вроджені аномалії будови

Виділяють вроджене збільшення розміру вушної раковини — макротой, і зменшення — мікротом. Також до аномалій розвитку відносять відкопиленою вушної раковини і її повна відсутність, горбок Дарвіна, вухо сатира (загострена догори вушна раковина), вухо макаки (сглаженность завитків). Природжений привушної свищ виникає при незаращении першої зябрової щілини. Для усунення цих дефектів вдаються до пластичної хірургії.

Мікротія може ускладнюватися атрезією зовнішнього слухового проходу. При наявності збереженій барабанної перетинки, слухових кісточок і лабіринтовою системи проводять реконструкцію просвіту зовнішнього слухового проходу. Найбільш складною хірургічною операцією вважається відтворення вушної раковини.

Запальні захворювання

Найбільш поширеним запальним захворюванням зовнішнього вуха вважається зовнішній отит . Він може мати як інфекційну, так і неінфекційну природу. Розрізняють обмежений і дифузний зовнішній отит.
До захворювання схильні діти, слуховий прохід яких коротше, ніж у дорослих. Крім того, діти молодшого віку часто засовують собі в вуха різні предмети і травмують зовнішній слуховий прохід. Збудниками запалення виступають:

• стафілококи;
• стрептококи;
• пневмококи;
• клебсієли;
• синьогнійна паличка;
• грибки роду Candida.

Патогенні мікроорганізми проникають в тканини при мікротравмах шкіри. Пошкодження виникають при неправильному проведенні гігієнічних процедур, попаданні чужорідних тіл і хімічних речовин, розчісуванні шкіри при захворюваннях, що супроводжуються сверблячкою. Зовнішній отит також може розвиватися як ускладнення перфоративного середнього отиту.
Зовнішній обмежений отит або фурункул зовнішнього слухового проходу являє собою гнійне запалення волосяного фолікула або сальної залози і прилеглої сполучної тканини. Характерний симптом хвороби — гострий біль, що підсилюється при жуванні і розмові. Для лікування запалення призначаються антибіотики. В окремих випадках проводять розтин фурункула.
При дифузному зовнішньому отиті запальний процес зачіпає не тільки шкіру зовнішнього слухового проходу, а й підшкірний відділ, кісткову тканину, барабанну перетинку. Виникають такі симптоми:

• больові відчуття;
• почуття розпирання;
• гіперемія шкіри слухового проходу;
• гнійні виділення.

При диференціальної діагностики зовнішнього і середнього отиту враховують той факт, що при зовнішньому отиті не знижується гострота слуху. Лікування призначають з урахуванням виду збудника і чутливості мікроорганізмів до антибіотиків. При наявності виділень використовують вушні краплі і промивання розчином фурациліну.
До запальних захворювань зовнішнього вуха також відносять:

• отомікоз;
• бешихове запалення;
• екзему;
• перихондрит вушної раковини;
• сірчану пробку;
• екзостоз зовнішнього слухового проходу;
• запалення, викликане потраплянням сторонніх тіл.

Захворювання середнього вуха

Захворювання середнього вуха, для яких характерна локалізація патологічного процесу в барабанної порожнини, носять загальну назву «середній отит». Запалення слухової труби називається евстахііта, запалення соскоподібного відростка — мастоидитом.

Євстахіїт або катаральний отит

При катаральному отиті проникнення патогенних мікроорганізмів в барабанну порожнину відбувається через євстахієву трубу. До захворювання особливо схильні діти, слухова труба яких коротше, ніж у дорослих, а в порожнині середнього вуха зберігаються залишки ембріональної міксоідная тканини, що є живильним середовищем для бактерій. Запалення у новонароджених може виникнути при попаданні в середнє вухо через євстахієву трубу навколоплідної рідини при пологах.

Порушення функцій слухової труби відзначається при частих інфекційних захворюваннях верхніх дихальних шляхів. Також прічінаміВ катарального отиту виступають хронічні гайморити, синусити, викривлення носових перегородок, пухлини в області носоглотки, перепади атмосферного тиску при пірнанні і авіаперельотах.
До найбільш частих симптомів захворювання відносять:

• зниження слуху;
• почуття закладеності;
• аутофонія;
• гострі болі.

Діагноз ставиться на підставі скарг хворого і даних отоскопії. Лікування евстахиита має бути спрямована перш за все на зменшення запалення в глоточном гирлі слухової труби, яке виступає причиною неприємних симптомів. Для усунення набряку використовують судинозвужувальні краплі в ніс і антигістамінні препарати. Після зникнення гострих ознак хвороби призначають фізіотерапевтичні процедури.

Ексудативний середній отит

Ексудативний середній отит виникає на тлі евстахиита і характеризується скупченням в барабанної порожнини слизисто-серозного ексудату. Захворювання протікає переважно в хронічній формі.
Порушення вентиляційної функції слухової труби призводить до зниження тиску в порожнині середнього вуха. У осередок патології мігрують клітини імунної системи. При огляді відзначається втягнути барабанної перетинки і зміна її кольору на блідо-сірий або синюшний. В міру накопичення транссудату розвиваються симптоми захворювання: відчуття тиску у вусі, шум, туговухість.
Діагностика захворювання утруднена через незначності клінічних симптомів. При обстеженні хворих з підозрою на ексудативний отит проводиться дослідження слуху методом тімпанометрії, рентген скроневих кісток, обстеження носа і глотки. Якщо з’являються такі симптоми, то і лікування призначаються антибіотики, протизапальні засоби, імуномодулятори та загальнозміцнюючі препарати. У важких випадках вдаються до хірургічного втручання.

Гострий гнійний середній отит

При гострому гнійному отиті патологічний процес зачіпає всі відділи середнього вуха. Захворювання відрізняється гострим перебігом, його прояви часто носять системний характер. Перші прояви хвороби відзначаються при зниженні імунітету в період одужання після системного інфекційного захворювання. У важкій формі хворіють діти, які не одержують повноцінного харчування, які страждають гіповітамінозом, ослаблені частими застудами.
Збудниками є стрептококи, стафілококи, пневмококи. Мікроби проникають в порожнину середнього вуха через слухову трубу або пошкоджену барабанну перетинку, в рідкісних випадках можливий гематогенний шлях поширення інфекції.
На початковій стадії гнійного отиту хворий скаржиться на гострий біль у вусі, лихоманку, значне зниження слуху. У порожнині середнього вуха накопичується гнійний ексудат, що призводить до випинання барабанної перетинки. У крові підвищується вміст нейтрофілів і ШОЕ. На другій стадії хвороби відбувається прорив барабанної перетинки з подальшим гноетечением. Температура знижується, болі поступово вщухають і на місці перфорації формується рубець.
Лікування гнійного отиту включає антибіотики, знеболюючі та протизапальні засоби, спиртові компреси на орган, на доперфоратівной стадії — знеболюючі вушні краплі. Якщо терапія не дає результату, то проводиться парацентез — розріз барабанної перетинки.

Захворювання внутрішнього вуха

При ураженні внутрішнього вуха порушення слуху поєднуються з вестибулярними розладами. Захворювання внутрішнього вуха умовно поділяють на запальні та незапальні.

Незапальні захворювання внутрішнього вуха

До негнійний захворювань належать:

• хвороба Меньєра;
• отосклероз;
• тимпаносклероз.

Отосклероз — ця поразка кісткової капсули лабіринту, що характеризується перетворенням губчастої кістки в щільну тканину з порушенням її трофіки. Найчастіше уражається передня ніжка стремена. Хворі страждають від постійного шуму у вухах і запаморочення. Туговухість при отосклерозі прогресує повільно і повна глухота не настає. Лікування патології — консервативне і хірургічне, вибір тактики лікування залежить від стадії хвороби.

Причини появи хвороби Меньєра до кінця не встановлені. В основі захворювання лежить водянка лабіринту. Уражається переважно одне вухо. Характерною ознакою хвороби є напади запаморочення, що супроводжуються нудотою і блювотою.
Для купірування нападів застосовуються нейролептики та антигістамінні засоби. Довгострокове лікування спрямоване на поліпшення кровопостачання внутрішнього вуха. Велике значення має харчування хворого, фізична активність, дотримання режиму дня, відсутність психоемоційних стресів.

Запальні захворювання внутрішнього вуха

Інфікування внутрішнього вуха відбувається при поширенні патогенних мікробів з інших вогнищ запалення. Лабіринтит — запалення внутрішнього вуха, виникає як наслідок середнього отиту або менінгіту, в деяких випадках причиною захворювання виступають важкі системні захворювання — туберкульоз, сифіліс, кір, паротит, скарлатина.

Діагностика запальних захворювань проводиться на підставі даних анамнезу і клінічних симптомів. Труднощі іноді виникають при диференціюванні серозного і гнійного лабіринтиту. При гнійному лабиринтите крім кохлеарних і вестибулярних розладів відзначається виділення з вуха великої кількості гною, параліч лицьового нерва, лихоманка. Лікувати хворобу треба комплексно, терапія включає антибактеріальну та протизапальну терапію. Вживаються заходи для запобігання ускладнень.

Профілактика

Профілактика хвороб вуха у дорослих і дітей включає адекватне лікування системних захворювань, правильне проведення гігієни зовнішнього слухового проходу, зміцнення імунітету. Підвищити загальну опірність організму допомагає відмова від шкідливих звичок, повноцінне харчування, прогулянки на свіжому повітрі, заняття спортом. Якщо захворювання все ж не вдалося уникнути, то своєчасне звернення до лікаря дозволить запобігти появі ускладнень і зберегти слух .